Зовнішня політика Японії

внешняя политика японии

Досить тривалий час зовнішня політика Японії ґрунтувалася на відносинах лише з прилеглими країнами – з Китаєм і Кореєю. Початок XVI століття змінило бачення японців. Місіонери з Португалії та Іспанії привнесли християнство до країни. Однак через деякий час усе докорінно змінилося. Початок XVII ст. характеризується практично повною ізоляцією Японії від торгових відносин з європейськими країнами. Сьогунат Токугава, побоюючись, що Японія зазнає колоніального захоплення, прийняв безліч указів, згідно з якими торгівля зберігалася лише з Китаєм та Голландією, а християнство було вигнано за межі держави.

В відокремленому стані Японія перебувала дві сотні років, а потім налагодила відносини з Росією, Америкою, Францією та Англією. Відірвана від усього світу Японія намагалася надолужити втрачене, швидкими темпами переймаючи у європейських країн знання галузі промисловості та юриспруденції.

Зовнішня політика Японії у 19 столітті

Початок століття Японія продовжувала триматися відокремлено від європейських держав. Суттєві зміни у зовнішній політиці стали відбуватися після 1854 року, коли Японія підписала договір «Про мир та дружбу» з Америкою. Пізніше аналогічна угода була затверджена і з Росією, вона отримала назву «Сімодський трактат». Після цих двох подій Японія стала налагоджувати торговельні відносини з багатьма іншими європейськими державами.

Впровадження в країну великої кількості імпортних товарів дуже вплинуло на внутрішню політику держави. Майстерні японських ремісників та мануфактурників стали зазнавати значних збитків, що породило суспільні заворушення. У зв’язку з цим було започатковано буржуазну революцію Мейдзі, головною метою якої стало повалення сьогунату.

Друга половина 19 століття характеризується модернізацією Японії. Докладалися величезних зусиль до того, щоб Японія ставала однією з найсильніших держав біля Східної Азії. Наприкінці 19 століття цього вдалося досягти. Прагнення до панування підштовхнуло Японію на збройну битву з Китаєм, яка відбулася у 1894-1895 роках. У цій битві Японія здобула беззаперечну перемогу. Результат війни вплинув на промислову діяльність держави та отримання доступу до китайського ринку. Після цього Японія почала переглядати умови договорів із державами у країнах.

Зовнішня політика Японії у 20 столітті

За підсумками Першої Світової війни, Японія входила до країн, які здобули перемогу. Вона зробила безліч здобутків за рахунок перемог над країнами Тихого океану та Далекого Сходу. Бойовий дух японської армії продовжував міцніти, підігріваючи інтерес до нових битв і перемог.

Зовнішня політика Японії на початку 20 століття торкнулася наслідками світової економічної кризи. Удар припав насамперед по Америці, яка на той момент мала тісні економічні відносини з Японією. Певне значення у цій ситуації відіграв масштабний землетрус 1923 року та аграрна криза всередині держави.

Наслідки, що розвивалися на тлі кризового періоду, штовхнули Японію на активні дії. Як основний варіант виходу з ситуації, що склалася, стала програма меморандуму Танака, яка ґрунтувалася на розпалюванні конфліктів з країнами материка. Одним із головних етапів програми стало захоплення Північно-східного Китаю.

У другу половину 20 століття Японія була втягнута до Другої Світової війни. Головними противниками держави виступили США та СРСР, в обох битвах Японія була вражена. Зовнішня політика Японії після Другої світової війни була суттєво підірвана. Основну частину державних функцій держави взяла він Америка. Зовнішня торгівля, правосуддя, контроль державного бюджету та правління парламенту проводилося під керівництвом американської влади. В інтересах США не було відмовлятися від Потсдамської декларації та виступати проти японського народу, який виступав за демократію в країні. Зв’язок з іншими країнами не могла встановлюватися безпосередньо Японією, вона була в руках окупаційної влади. Символічну роль виконувало Міністерство закордонних справ, воно не мало прав, лише підтримувало зв’язок між окупаційними військами та державним штабом. З усіх політичних партій держави існувала лише одна — Політична асоціація Великої Японії. Але після капітуляції почали з’являтися інші, молоді партії.

Промисловість Японії у післявоєнний час постраждала незначною мірою. Основні скорочення виробництва торкнулися лише галузі промисловості, які задовольняють споживчий попит населення. Спочатку після окупації Японія відставала у своєму розвитку у сфері промисловості від інших країн, проте США надавала Японії економічну допомогу, що теж зіграло свою роль на відновленні державних сил.

1949-1950 року характеризуються для Японії проведенням земельної реформи. Аграрне питання завжди стояло найбільш гостро. Демократичного перетворення сільського господарства селянами уряд Японії допустити було. Тому реформу було проведено парламентським шляхом. Згідно з реформою землі поміщиків були викуплені державою, а потім продавалися селянами. Особливу перевагу мали люди, які орендують землі у поміщиків. Незважаючи на те, що реформа призвела до деяких змін, повністю вирішити аграрне питання вона не змогла.

Протягом останніх 70 років Японія активно домагалася удосконалення своєї позиції у світовому просторі. Сучасна зовнішня політика Японії ґрунтується головним чином на руйнуванні стереотипів, що склалися після Другої Світової війни. Основна тактика, яку практикує держава, – це культурна дипломатія. Японія намагається позбутися тавра агресора та переможеної країни. Основні завдання, які ставила перед собою Японія, були досягнуті.

Рекомендовані статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.