Японія у 17 столітті

Історія Японії 17 століття нерозривно пов’язана з феодальним військовим урядом, заснованим в 1603 Токугавой Іеясу. Історики назвали цей період в історії Японії періодом Едо на честь столиці, в якому містився центральний уряд.

Кінець політичної нестабільності у Японії

Японія в 17 столітті залишалася роздробленою державою. І лише в 1603 році сьогуну Токугаве Іеясу вдалося об’єднати всі землі під своїм володарюванням. Досягти цього великого феодала вдалося за рахунок військових походів та комерційної діяльності. На завойованих територіях він встановлював свої правила і брав з місцевого населення данину, а у місцевих феодалів відбирав копальні з видобутку дорогоцінних металів. За кілька років Токугаве Іеясу вдалося накопичити великий стан, за рахунок якого він зосередив всю повноту влади над Японією у своїх руках і тримав її до смерті.

Саботажі в провінціях траплялися, однак, будь-які його прояви жорстоко каралися центральним урядом. Змовники об’єднувалися під керівництвом попереднього імператора – Хідеори. Він вважав, що влада в Японії у 17 столітті захопив Токугава незаконно, тому звернувся за допомогою до християн, які пообіцяли йому зробити переворот. В 1615 Токугава Іеясу жорстоко придушив повстання, знищивши всіх змовників. Лідер повстання – Хідеорі наклав на себе руки.

Таким чином, повстання в Іеясу в 1615 поклало кінець політичної нестабільності в країні, і з цього моменту почалася нова сторінка в історії Японії.

Соціально-культурне становище у країні

Новий імператор Іеясу почала з реформ. Насамперед він взявся за соціальну сферу. Далі реформував культуру, релігію та громадську діяльність.

Реформи Іеясу у соціальній сфері:

  • Упорядкував систему керування країною. Місце імператора зайняв сьоґун. Виконавча влада тепер концентрувалася у руках міністра, на плечі якого впали обов’язки радника.
  • Поділив суспільство на 4 стани: купці, ремісники, селяни та самураї. Чільну роль суспільстві, природно, займали самураї. Роль жінки в Японії в 17 столітті зводилася до нагляду за дітьми та виконання домашніх турбот. Їхні чоловіки – самураї, більшу частину життя проводили у військових походах.

Що стосується культурного розвитку Японії, то в період правління режиму Токугава в Японії почали поширюватися конфуціанські ідеї під керівництвом філософа Чжу Сі. Крім цього, у Японії почали зміцнюватися націоналістичні ідеї. На початку 17 століття ці ідеї не несли у собі екстремізму і були спрямовані на пошук національної самоідентифікації. З мирних націоналістичних ідей у ​​18 столітті вони переросли в теорію японської переваги над китайцями та корейцями.

Досить цікавим вченням, що з’явилося у 17 столітті, вважається етика сингаку, завдяки якій сформувався сучасний менталітет японців. Вона стала чимось на зразок власної ідеології кожного японця. Тоді вірили, що досягти власного благополуччя можна лише за рахунок працьовитості, ощадливості та особистого інтелекту. Крім цього, у Японії у сфері культури продовжувалися пошуки національної самоідентифікації. Культурні діячі займалися вивченням національних пам’яток давнини, досліджували історію та духовну культуру свого народу. Захоплення власною культурою призвело до того, що з’явилася школа коку-гаку, яка виступала за пошуки національної ідентичності.

Ізоляція Японії

У перші роки свого правління сьогун Іеясу підтримував торгівлю з європейцями, хоч і не хотів мати з ними справу. Новий імператор Японії навіть мріяв зробити місто Едо головним портом країни, але торговельні розбіжності з Китаєм спровокували взяти під контроль всю торгівлю з іноземцями.

У 1612 році сьоґун Іеясу дозволив християнам торгувати лише певною групою товарів і то не у всіх містах. Проживаючим селянам біля Японії новий правитель наказав зректися своєї віри. Непідкорення віруючих християн запустило цілу серію розправ із беззахисними служителями іноземної церкви. На захист беззбройних християн піднялися самураї, які сповідують християнську віру. Найбільше повстання закінчилося поразкою повсталих у місті Сімабарі у 1638 році. З цього моменту християнство заборонили у країні. Остаточне закриття Японії в 17 столітті відноситься до 1641, коли будь-які контакти з зовнішнім світом були обмежені невеликим портом на острові Дедзіма.

Причини закриття Японії:

  • Необхідність зміцнення влади сьоґуна.
  • Сегун Іеясу був прихильником націоналістичних ідей, тому він вирішив таким чином захистити свою країну від «нав’язливих християн».
  • Незважаючи на незначне пожвавлення торгівлі із зовнішнім світом, менталітет японського населення залишився незмінним – більшість суспільства виступала за закриття країни.

Японія в 17 столітті пережила важкі часи – країни повністю змінилося держава, запанувала нова ідеологія як конфуціанства і почалися жорстокі розправи над селянами

Рекомендовані статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.